ОСОБИСТІСТЬ

                                             ОЛЕКСІЙ ЗОЛОТАРЬОВ

                                                         Інтерв'ю:
                                                         Архітектор РОМАНОВА АННА-МАРІЯ























З 2 червня по 2 липня у Києві відбувся Перший Міжнародний фестиваль сучасної скульптури – Kyiv Sculpture Project, що проходив у Національному ботанічному саду ім.М.М.Гришка. 15 молодих скульпторів, із 6 країн світу змагались за звання найкращого; були представлені 5 творів всесвітньо відомих авторів; проводились лекції міжнародних кураторів та мистецтвознавців, освітні програми та майстер-класи, зустрічі із художниками та багато іншого.

Кращим молодим українським скульптором міжнародне журі визнало Олексія Золотарьова. Під час мого відвідування фестивалю я отримала чудову нагоду ознайомитись із роботами не лише візуально, і згадуючи інформацію яку я читала про авторів напередодні, а прослухати саме з вуст Олексія пояснення до кожної роботи, нюанси створення, подробиці про матеріали з яких вони зроблені.

Залюбки представляю Вам інтерв’ю, яке я провела із ним по закінченню фестивалю. Олексій дуже приємна і відкрита до спілкування людина, тому наша бесіда проходила легко і не вимушено.

Спілкування велося українською мовою, яка співзвучна душі Олексія. Переклад на мову Пушкіна, Лермонтова та багатьох інших великих особистостей - читайте тут:-)

АННА-МАРІЯ: Як починався твій творчий шлях, що привів до професіі скульптора? Розкажи про свою сім’ю, чи з творчого середовища твої батьки або навпаки далекі від нього?

ОЛЕКСІЙ: Власне так, з творчого середовища. Батько мій – мебляр. Мама – живописець, вона живе і працює в Берліні. А відчим, мені дуже пощастило з відчимом, скульптор (Олександр Д’яченко) – саме він виховав в мені бажання бути скульптором, направив і привів у професію. В мене навіть збереглись мої перші з ним роботи, виконані із шамотної глини. Але в дитинстві я також відвідував школу мистецтв, де вчився грати на скрипці і на фортепіано, на чому я тільки не грав… Згодом в мене спитали: «Так, чим будеш займатись, обирай, або в майбутньому може чекати Суворовське училище!». Саме тоді я вирішив серйозно присвятити себе скульптурі. Я вступив у п’ятий клас Державної Художньої Середньої Школи ім.Т.Г.Шевченка, де потім обрав факультет скульптури. Після школи я продовжив навчання у Національній Академії Мистецтв і Архітектури і у 2010 році отримав диплом за кваліфікацією художник-скульптор.

АННА-МАРІЯ: Поговоримо про кожну твою роботу детальніше. Почнемо у хронологічному порядку? Яка створена першою?

ОЛЕКСІЙ: Перша – це «Хлопчик із закритими очима», створена у 2005 році. Я ще вчився в Академії, і мене запросили на Міжнародний симпозіум по каменю (о.Брач, Хорватія). Саме це перша робота, яка виконана в камені. Яка ідея? У нього класична, можна так сказати, поза; додавши ще атмосферу Хорватії, мої враження, і узагальнюючи все - я створив такого собі хлопчика із закритими очима. Матеріал - вапняк, висота - 1 метр. 





Наступною була скульптура одного із музикантів (всього їх зараз три). Вона невелика, лише 25 см, матеріал – бронза і граніт. Ця скульптура зразок до роботи яка була створена пізніше. Ідея в мене виникла у школі. У дванадцятому класі я робив ескіз із глини, потім він зламався. В інституті поновив ідею – виконав музиканта із гіпсу, потім вдалось його відлити саме в цьому невеличкому варіанті. Тобто ідея, яка в решті решт була кінцево зроблена саме такою як я планував, і мала висоту 60 см, від ескізу до остаточної реалізації пережила кілька спроб виконання і різні матеріали. Прообразом став Луї Армстронг. 





Взагалі музична тема мені імпонує ще зі школи. І я був здивований коли на нещодавньому фестивалі Kyiv Sulpture Project, хтось із відвідувачів, нажаль не пам’ятаю хто саме, стоячи біля моєї скульптури «Роза вітрів», зауважив, що в моїй роботі відчувається музика. Я чесно кажучи очманів від радості!

У 2010 році створений ще один «Музикант». Матеріал - гіпс, висота – 180 см. Ця скульптура стала дипломною роботою в Академії. Її довго не затверджував мій керівник (хоча я зробив багато ескізів) пояснюючи тим, що скульптура не академічна (мабуть треба було робити портрет). А тут і не портрет, і фігура не чітко виявлена, вона навпаки узагальнена і ніби зрощена із інструментом. Це поєднання музичного інструмента і людини, неправильні форми інструмента, сама фактура - все це надає музичність. Але все одно іі не затверджували. Закінчилось все тим, що викладач махнув на мене рукою і дозволив мені робити саме так як я бачу, не втручаючись у процес. Відтоді я мав повну свободу дій.





АННА-МАРІЯ: Ти задоволений результатом?

ОЛЕКСІЙ: Так я повністю задоволений. Поруч із «Музикантом» я виставив ще «Чоловічий портрет» - такий собі «героїчний парубок моторний». Він зроблений із гіпсу і має висоту 75 см.

АННА-МАРІЯ: Чому саме портрет? Для тих читачів, хто можливо, не здогадується чий саме це портрет розкажи будь-ласка з кого саме він творився?

ОЛЕКСІЙ: Це Єгор (Георгій Сагітов) – мій друг. Саме він розроблював 3D моделі моїх останніх скульптур. Почалось з того, що він довго просив мене зробити портрет для мами. Я в свою чергу довго казав «Добре, може якось…». Але одного разу я таки вигадав образ, а Єгор мені під нього підійшов. Я вигадав зарубку на шиї, порушення форми плечей. Ця робота, я вважаю, вона ніби і академічна, портрет присутній, і той саме час вона і не академічна – сплющене плече, самі форми тяжіють до геометрії. Тепер уже, через декілька років, я бачу, що саме ця скульптура стала першим кроком до того, що в моїх роботах стало більше геометричних форм. 

Наступною була жіноча скульптура – «Жіночий портрет». Матеріал – гіпс, висота 110 см. Прообраз - моя знайома, Танюха. Спочатку я планував зовсім іншу композицію, класичний жіночий портрет. Але коли вона мені позувала, поруч стояв «Чоловічий портрет» і саме він переконав додати геометрію, яка б вторила чоловічому. І виставлятися вони мають саме разом, поруч, бо створені один для одного. Лініі, напрями… Вважаю, що вони досить добре виглядають разом. Цікаво, що перший портрет створювався довше – він стояв замотаний у поліетилен, я працював, знов замотував. А от жіночий портрет робився одразу і якось дуже легко.





Після цієї скульптури власне була створена лампа. Вона із металу та скла, має висоту 2 метри.

АННА-МАРІЯ: Лампа виділяється від усіх робіт, і перше про що думаєш – чому саме лампа, чого раптом?

ОЛЕКСІЙ: Скажімо так – є в мене ідеї, щодо роботи у сфері предметного дизайну, мені цікаво цим займатись. Назва лампи «Перевтілення» - вона перетворилась із одного потрібного предмету, на інший, не менш потрібний. Коли починав думати про композицію в мене вже були готові металеві елементи, їх тільки лишилось скомпонувати разом. Вони довго лежали в мене в майстерні після того, як я розібрав іншу конструкцію. І тоді на думку прийшла ідея зробити саме лампу.





Куб «Рух супрематизму» був встановлений біля ТРК «Більшовик» у 2011 році. Комплекс проводив внутрішній тендер і до готеля, саме в те місце де зараз стоїть куб, хотіли поставити якийсь об’єкт. До мене звернулись випадково за телефоном іншого автора, кий я дав. Потім на питання: «А ти ж теж скульптор?», я відповів: «Ну наче!». Таким чином я став учасником тендера.

Стояла задача зробити роботу у стилі авангард, супрематизм. Насправді ескіз був створений задовго до того, це був маленький замальовок, але він був абсолютно інший – там мали бути якісь тварини, безліч усякого… Коли стало питання творити у стилі супрематизму я довго перегортав книги, крутив в голові ідею, і саме тоді я зацікавився напрямом, що зветься український авангард. Гортав роботи Архипенко, геніальний просто, Малевича… Я прибирав від своєї ідеї зайве, залишаючи головне. Завершив ескіз, потім була зроблена 3D модель і саме вона перемогла в тендері. Ідею профінансували і куб був реалізований десь за півроку вже в повному об’ємі , отримавши назву “Рух супрематизму». Він зроблений із іржавого металу, нержавіючої сталі і бетону, має висоту 4,5 метри.







Наступною була «Груша» створена у 2012 році. Ідея іі також була розроблена давно – вона була візуалізована, зроблена в об’ємі, мала стояти в іншому місці, але не підійшла. Тоді я почав розвивати ії по іншому – вона була спочатку цільна, потім зробив по частинам, але знову не пройшла. Пізніше, мабуть по вже по волі сил, вона була врешті решт, на щастя, встановлена в парку «Позняки».

АННА-МАРІЯ: Це також був тендер, чи замовлення?

ОЛЕКСІЙ: Спершу був організований конкурс дитячого малюнку, була обрана робота, реалізована в об’ємі і стояла при вході. Планувалась вона чотирьох метрова, але хтось сказав організаторам, що така висота не дуже буде адекватною для дитячої роботи (я також підтримую цю думку), тому вона була зроблена меншого розміру. Вважаю, що мені, як киянину, було б дивно сприймати велетенські роботи, які б створювали діти, а не професійні художники. Потім була ідея іншого автора, яку мені запропонували реалізувати, на що я не погодився – як я можу реалізовувати чужу ідею? І до того ж я скульптор, який в першу чергу реалізує власні думки, а не просто виконавець ідеї іншого митця-скульптора. Але місце відведене для скульптури треба було освоїти і я запропонував «Грушу». Я пояснив, як саме вона повинна стояти, який має бути квадрат навкруги, фонтан (хоча спочатку була форма кола, та все ж вирішив зробити квадрат). Однак все ж змінили форсунки, змінили оточення навкруги, і врешті, на мій погляд, не змінилась тільки скульптура. Але звісно я задоволений тим, що «Груша» реалізована! Вона була представлена суспільству у травні. Виконана із нержавіючої сталі, висота – 4 метри. Її поверхня полірована - вона дає глядачам можливість взаємодіяти із скульптурою.







АННА-МАРІЯ: Потім у червні відбувся перший в Україні Міжнародний фестиваль сучасної скульптури - Kyiv Sculpture Project, на якому ти представляв роботу «Роза вітрів» і де був визнаний як «Кращий молодий український скульптор». Розкажи про участь детальніше.

ОЛЕКСІЙ: У рамках Kyiv Sculpture Project був організований конкурс, в якому мені запропонували прийняти участь. Я подав дві роботи i мене включили в шорт-лист фестивалю. Але пізніше вирішив створити роботу в тематиці «Рух супрематизму». Робота над ідеєю починалась з того, що я хотів зробити композицію із трикутників. Спершу розробив багато ескізів, реалізовував ідею у різних матеріалах, але врешті в мене вийшов невеличкий ескіз, яким я був задоволений, із з якого вже потім ми з Єгором робили комп’ютерну модель, де точно вибудовували напрями ліній, кутів, фаски, бо важливий кожен елемент, навіть горизонтальний простір, який є між двома основними об’ємами – його ми теж вивіряли. Іржавий метал, як матеріал, був обраний серед усіх інших варіантів. Складність була в тому, що у скульптури мала бути одна опора, звісно вона в мене навіть в пластиліні не могла стояти лише на одній опорі, падала. Ясна справа лише на малюнку, та у візуалізації, все гарно виглядає і стоїть, бо віртуальне.

Спочатку я розроблював ідею з постаментом, однак коли дивився візуалізацію, звіряючи всі пропорції, зрозумів,що без постаменту виглядає краще. Тоді я вирішив, що фундамент має бути зйомний – скульптура виймається і переїжджає в інше місце. Був зроблений метровий фундамент з бетону(зараз він 60 см) і він мені зразу сподобався, але виглядав завеликий в порівняні з основним об’ємом. Тоді я експериментував – якщо поставити найнижчу точку на землю, то виходить, що горизонтальна лінія проходить прямо на рівні очей і це стало реальною проблемою, бо скульптура повинна була сприйматись знизу вверх,бути монументальною, або навпаки треба її робити набагато меншою і сприймати зверху вниз. І тому постамент висотою 60 сантиметрів був необхідний саме для такого розміру скульптури, а також він має додаткову функцію – на ньому можна сидіти. З часом, коли бетон потемніє він стане ще краще, бо зараз на фотографії його колір трошки рве. Висота скульптури із постаментом – 3,7 метрів.

Коли я працював над скульптурою, вона деякий час була безіменна, ніяка назва мені не йшла на думку. В процесі роботи над ескізом, в діалозі із моїм другом, з’явилась назва «Роза вітрів». Я зрозумів, що це таки роза вітрів – діаграма в об’ємі, що вказує на сторони світу, напрями вітру, вона втілення рухів, динаміки, якої я намагався надати якомога найбільше, хоча скульптура статична.







АННА-МАРІЯ: Де «Роза вітрів» знаходиться тепер, адже фестиваль завершився 2 липня?

ОЛЕКСІЙ: Скульптура належить фестивалю, але я як автор маю право зробити шість копій, різного розміру, до того ж я планую робити в іншому матеріалі. Тобто є в мене ідеї, задумки. Мені задавали кілька разів питання: «Чому ти зациклюєшся на одній роботі, треба робити нові». Яке ж це зациклення коли я роблю роботу з іншого матеріалу, є пошук різного вигляду одніє і тієїж форми. Над новими ідеями я все одно працюю, процес іде.

АННА-МАРІЯ: До того ж ти будеш створювати їх у різни періоди свого життя, і на роботу будуть мати вплив інші ситуації, враження, емоції та почуття.

ОЛЕКСІЙ: Так, це теж. Скульптура - це мистецтво в якому багато творів не наробиш. Якщо за життя вдається створити двадцять-тридцять скульптур, і вони ще й вдало вийдуть – то це вдача, і хвала Богу, мені зараз вдається реалізовувати свої ідеї, я дуже вдячний всім хто допомагає мені.

АННА-МАРІЯ: Твої роботи весь час знаходяться в майстерні, окрім періоду виставок?

ОЛЕКСІЙ: Так. Якщо я учасник якоїсь виставки, то нас час проведення деякі з них знаходяться там. Ось як, наприклад, нещодавно було із маленькою фігурою музиканта, яка була представлена у Львові. А лампа була виставлена на виставці предметного дизайну, яку організував Аукціонний дім «Золотое сечение». В Спілці Художників виставлялись ліплені роботи, хоча «Чоловічий» и «Жіночий» портрети були представлені окремо один від одного. Мій задум, що вони повинні бути поруч – не був підтриманий.

АННА-МАРІЯ: Трошки про критику. Як ти відносишся до неї? Під час навчання в ДХСШ ім.Т.Г.Шевченка,потім в Національній Академії Мистецтв і Архітектури, в тебе були викладачі, які звісно ж давали тобі поради, говорили щось змінити в роботах, направляли ( і нажаль на дипломі ви на зійшлися в думках). Чия думка для тебе була важлива, до кого прислухаєшся зараз, з ким радишся?

ОЛЕКСІЙ: В школі моєму потоку пощастило бути учнями прекрасного викладача, який взяв нас у п’ятому класі і випустив у дванадцятому. Це скульптор Олександр Іванович Чоботар. Як на мій погляд, його рівень викладання не тільки для школи, а й для Національної Академії. Якщо згадувати ті завдання які він нам давав, над якими ми в школі жартували всі разом, то згодом я зрозумів які вони стали актуальні під час навчання в Академіі - дуже допомогли, і були ключовими. Бо, як на мій погляд, завдання дуже важливі і подібні в інституті були відсутні, нажаль.

А головним вчителем який в мене є, був і буде - це Олександр Д’яченко. Він вчив мене з дитинства, і мабуть, буде вести далі. Саме з ним я завжди можу порадитись. Він не каже, що саме робити, він каже що не так, де треба подумати. Для мене авторитетна саме його думка.

Але не все однозначно. Зараз я працюю над проектом пам’ятника і під час процесу періодично відбувається Художня Рада, на думки і поради якої я був страшенно злий - я приїхав з одним ескізом,потім мав внести зміни, формально ескіз залишився той, але я змінив нижню частину. В результаті вона стала краще, але я погодився з цим не одразу. Тобто я в штики сприйняв все, що мені радили під час обговорення, однак потім, працюючи, я зробив ще певні зміни в основному елементі і разом з нижньою частиною (що була перероблена раніше) робота дійсно стала краще, ніж була на початку. Під час створення своїх робіт не з усім я погоджуюсь, коли щось радять, але до чогось таки можу прислухатись і прислухаюсь. В першу чергу мені важлива моя думка, а от як моя ідея сприймається чи не сприймається людьми – це не від мене залежить. Комусь подобається,а комусь ні. Всі ми різні. І це мистецтво. Думки про нього завжди не однозначні.

АННА-МАРІЯ: Коли ми з тобою спілкувались у Ботанічному саду, саме під час Kyiv Sculpture Project, ти розповідав яка була реакція твого маленького сина на скульптуру «Сидяча фігура» Магделени Абаканович – вона вразила, він декілька разів відходив від неї і знов повертався. Хоча зараз, так як він ще маленький, він ще не розуміє її суть і що автор хотіла донести. Яка в нього реакція на твої роботи?

ОЛЕКСІЙ: Звісно під час прогулянок з ним там, він бігав і поруч моєї роботи, ми робили фотографії. На фестивалі я проводив майстер-клас, ліпив із дітьми, але йому було абсолютно не цікаво. Він захопився чимось іншим і пішов із моєю знайомою гуляти.

АННА-МАРІЯ: Пластика, глина, дітки ліплять - це дитину не зацікавило.

ОЛЕКСІЙ: Більше того, спеціально я може і не буду його зацікавлювати, якщо захоче – звісно будемо займатись. Я якщо ні – я не буду наполягати, бо знаю, що змушуючи когось щось робити – доброго діла не вийде з цього.

АННА-МАРІЯ: Тобто ідея робити династію поки навіть у мріях не стоїть?

ОЛЕКСІЙ: Так, бо зараз я роблю ставку на себе, а далі видно буде, чи піде він цією стежкою.

АННА-МАРІЯ: Хто із твоїх колег скульпторів надихає тебе? А також хто чи що надихає тебе у інших сферах – кіно, література і т.д.?

ОЛЕКСІЙ: У скульптурі - Альберто Джакометті, Олександр Архипенко, Генрі Мур, Лінн Расселл Чедвік і звісно Олександр Д’яченко.

Із літературі – подобається Кафка, Хемінгуей. Довго намагаюсь прочитати Сартра «Нудота», почав, але книга навіть і лежить біля ліжка, а осилити поки не можу, можливо тому що читаю перед сном. У літературі,що трапляється, те і читаю, останнім часом, нажаль, не так багато вдається. Книга взагалі для мене дуже важлива. В книзі спокійно і ідею можна знайти. Елементарно, прочитавши «Процес» Кафки я зробив, можна сказати, ілюстрацію в об’ємі. Образ мені прийшов під час читання, і остаточно сформувався після завершення останньої сторінки. Ніщо, я вважаю, не дасть так багато як книга.

Із жанрів кіно виділяю для себе арт-хаус. Не люблю банальні американські фільми, хоча ті ж «Люди у чорному 3» потішили. Для мене не важливо касова картина чи ні, кіно є гарне, а є не гарне.

Люблю театр. Нещодавно був на прем’єрі у Черкасах на виставі, яку поставив режисер Андрій Май, «Дощ у Нойкьольні». Драматургія німецького автора Пауля Бродовські. Ідея вистави мені близька, бо мама живе в Берліні, який мені як друге рідне місто, і сама вистава вдалась. Я дуже задоволений, що з’їздив і відвідав її.

АННА-МАРІЯ: Розкажи як проходять твої дні? Адже так як ти вільний творець, ти працюєш за своїм власним графіком, ти не ходиш на роботу, і не залежиш від роботодавця.

ОЛЕКСІЙ: Є творча частина мого життя, а є – заробляння грошей. І я ці процеси хочу розділити. Зараз я із колегами-друзями офіційно створюю Студію Об’ємних Матеріалів (S.O.M). Створюємо для того, аби співпрацювати із архітекторами і втілювати їх ідеї в об’ємі і в різних матеріалах (наприклад, обшити металом барну стійку, будь що). З деякими ми вже успішно співпрацювали, і зараз також є напрацювання. Як для художника - це не зовсім цікаво,творчості мало, але як для того щоб реалізовувати певні ідеї, бо я це можу і вмію, працювати таких чином теж можна, але така робота забирає багато часу. Тому і існує наразі S.O.М, яку ми назвали спільно із Василем та Сергієм, щоб окрім лише власної творчості ми мали можливість забезпечувати себе. Сюди також можна віднести і предметний дизайн який нам цікавий. Я вважаю, що це велика вдача створювати авторські речі, скульптури (виділяючи на кожну роботу стільки часу скільки знадобиться і не перейматись як у цей же час не залишитись без хліба), і паралельно працювати в колективі Студії – де ми маємо можливість реалізувати ще ідеї архітекторів.

АННА-МАРІЯ: Як на твою думку у якому стані зараз галузь скульптури в Україні? Бо, наприклад, про сучасний живопис ми чуємо більше, проводиться багато заходів, виставок, публікації. Яка ситуація із скульптурою? «Великий скульптурний салон» один із головних заходів?

ОЛЕКСІЙ: Так, великий внесок у мистецтво скульптури зробив саме «Великий скульптурний салон», який відбувався спочатку в Українському Домі, а тепер проводиться у Мистецькому Арсеналі. У 2010 році я брав у ньому участь. До цього скульптурою взагалі ніхто не цікавився, мало у кого щось купували, було мало зацікавлених, хоча є талановиті скульптори, вони створюють прекрасні роботи. І саме завдяки «Скульптурним салонам» люди зацікавились цим видом мистецтва і зрозуміли, що він вартий більшої уваги, і що можна заробляти гроші. Наприклад під час цьогорічного Kyiv Sculpture Project, хоч захід був і некомерційним (бо його відвідування було безкоштовним, треба було лише оплатити вхід до Ботанічного саду), але завдяки фестивалю Ботанічний сад відвідало, мабуть, в п’ять разів більше людей, ніж звичайно, бо там були розміщені скульптури і захід широко анонсувався.

Нажаль нічого не робить Національна Спілка Художників яка, я вважаю, мала б розвивати скульптуру, шукати спонсорів, організовувати виставки.

АННА-МАРІЯ: Тобто зараз не існує організації яка б підтримувала скульпторів? «Скульптурний салон» лише як виставкова площадка?

ОЛЕКСІЙ: Так, він – це можливість себе представити на час його проведення. Участь у ньому платна, тому спершу тобі треба заробити на сам матеріал, аби створити скульптуру, потім щоб і виставити її. І звісно вірогідність того, що робота буде придбана – не велика. Мені пощастило, мою роботу придбали і я покрив всі витрати. Звісно також така виставка важлива, бо є також можливість поспілкуватись із колегами. Планую брати участь у наступному «Великому скульптурному салоні», хоча не знаю чи встигну, подивимось, але маю надію.

Шкода, що держава зовсім мало приділяє уваги мистецтву ( я не кажу про скульптуру, я кажу загалом ) ні театру, ні кіно, ні образотворчому мистецтву. Ні до чого не має гідної уваги. А в світі вже давно зрозуміли, що якщо держава культурна, то не буде війни. Можуть бути «культурні війни» - проводяться мистецькі фестивалі, форуми, виставки, де зустрічаються люди із різних країн, де вони можуть спілкуватись; щось гаряче підтримувати, чи не приймати; десь перемагають, десь програють, переймають один в одного досвід. Відбувається цивілізована «культурна війна», конкуренція. І нам треба бути конкурентно спроможними, і виходити на світовий рівень представляючи державу. Тому і потрібна її увага. А зараз всі мистецькі заходи - це чиїсь особисті ініціативи.

АННА-МАРІЯ: На даному етапі твого життя, оглядаючись у минуле, хотів би ти щось змінити, можливо чогось ще не встиг зробити, можливо хотів би зробити більше? Чи задоволений ти тим станом речей який є зараз?

ОЛЕКСІЙ: Зараз задоволений на сто відсотків! В мене нема претензій до Простору. Після випуску із Академії я навіть уявити не міг, що мої проекти так швидко будуть реалізовані і тепер стоять у місті. Тому я звісно задоволений своєю реалізацією.

АННА-МАРІЯ: Які в тебе творчі плани на майбутнє?

ОЛЕКСІЙ: Працювати. Багато працювати. Власне, премія «Кращий молодий український скульптор» яку я отримав – вона дуже відповідальна. З одного боку – клас, радість, а з іншого – треба багато творити, бо в мене зроблено не так багато робіт, щоб буди кращим. Це фактично, такий собі, аванс на майбутнє. Ідей багато є, але чи будуть вони всі втілюватись – це питання. І чи буде їх хтось фінансувати. Подивимось. Творчо треба працювати постійно – це розвиток, це накопичення знань, може щось і не виходить, але це все одно досвід, який накладає відбиток на іншу роботу. Робиш щось одне, а може прийти нова думка, яку можна реалізувати у майбутньому.

АННА-МАРІЯ: Ти хочеш розвиватись і створювати роботи в Україні, чи тобі було б цікаво працювати закордоном, можливо в Європі? Адже зараз ти бачиш який стан у скульптури у нашій країні.

ОЛЕКСІЙ: Коли навколо «Груші» ставлять паркан, який там спеціально не передбачався – розумієш, що в цій країні є над чим працювати. Це якась дикість - паркани і за містом, і в місті і навіть біля скульптури треба поставити паркан. Він маленький, функцію огорожі він все одно не виконує, а просто псує всю композицію. Була задумка – площа, «Груша» і вода навкруги, що б’є із форсунок. Сподіваюсь це ще зміниться.

Закордоном все одно не легше. Як кажуть – легше там не нас не має. Але ж це не вірно. Там теж свою нюанси, свої проблеми. І до того ж я вважаю, що художник має реалізуватися спершу у своїй країні. Це не виключає того, що він може подорожувати, накопичувати досвід. Власне мій приз на Kyiv Sculpture Project - це поїздка до Лондону та в Йоркшир (в Yorkshire Sculpture Park), де я буду проходити стажування у британських скульптурних майстернях. І це прекрасна можливість, найкраща яка могла бути. Бо це не просто гроші, наприклад, це можливість отримати нові знання.

Я зацікавлений в тому, щоб розвивати свою країну, представляти її, висвітлювати мистецтво скульптури. Вважаю, що Kyiv Sculpture Project , ідея якого виникла три роки тому, а стала реалізовуватись по трохи рік тому, зробив дуже серйозну виховну роботу. Це перший такий захід, це не симпозіум, художників не запросили зробити хто що хоче, а тут йшов серйозний відбір експертною радою. Головне, я вважаю, не лише це – головне, що до нас привезли зразки світової скульптури, аби надати можливість усім охочим познайомитись із нею. Донести, що навіть, здавалось би, дивна металева штука теж вважається скульптурою, а може вона бути і пластиковою, і природною із лози – будь якою. Але публіка виявилась абсолютно не готовою, це передбачили, тому під час фестивалю проводились освітні програми.

Я, наприклад, здивований, що врешті решт була встановлена «Груша», бо на стадії затвердження вона подобалась посередникам, які допомагали в її реалізації, але вони вважали, що прості люди, далекі від мистецтва, можуть її не сприйняти. Але люди зрозуміли. Мене більш тривожило, що її не зрозуміють чиновники, і вона не буде встановлена. Але на щастя і вони зрозуміли, хоча спершу був казус – на її відкритті було озвучено, що скульптура зроблена дітьми і яка чудова ідея проводити дитячі конкурси і реалізовувати такі об’єкти. На щастя я спізнився на відкриття і не чув цих слів. Звісно потім все стало на свої місця, і ім’я автора було озвучено.

Тому я маю надію, що держава буде залучатись до мистецьких заходів. Також надіюся, що по трохи, будуть створюватись організації, які б просували українське мистецтво, бо художникам не вистачає менеджменту, потрібні люди які б відповідали за зв'язок скульпторів із суспільством. І все з часом буде, я вірю.


Офіційний сайт скульптора - www.zolotariov.com


Інтерв'ю:
Архітектор РОМАНОВА АННА-МАРІЯ

Фото: 
Скульптор ЗОЛОТАРЬОВ ОЛЕКСІЙ (особистий архів)

* Повне або фрагментарне використання текстового і візуального ряду допускається виключно за наявності посилання (вказівка джерела інформації, оригінальна назва публікації та ім'я автора). Будемо щиро раді прояву Вашої ввічливості і взаємоповаги.